Основні правила правозастосування. Вирішення правових колізій

 

 

8.2. Правила вирішення правових колізій

 

Поняття правової колізії

Термін «колізія» (лат. «collisio») походить від латинського «collide» - стикаюсь і означає сутичку, збіг протилежних обставин, сил та інтересів1. Існують різні розуміння даного терміну. Нижче ми будемо розглядати його як розбіжність між правовими приписами, що регулюють ті самі відносини і не можуть бути застосовані одночасно.

 

Правила вирішення правових колізій

Проблема розвязання (вирішення) правових колізій є «ровесницею» права. Звичайно, орієнтиром для побудови правової системи є максимальна мінімізація кількості колізій у системі правового регулювання. Проте мінімізація колізій має певні межі. Зокрема, не варто навіть намагатися повністю викорінити колізії між загальними та спеціальними нормами слід лише прагнути уникнення невиправданих колізій. Як відзначається у правовій літературі, наявність колізій є закономірною. Немає правових систем, яким би не були властиві колізії правових норм2 . Це обумовлює необхідність існування правил вирішення колізій.

Проблема вибору однієї норми із кількох, що знаходяться у колізії, вирішувалася протягом тисячоліть, і ще римські юристи виробили знамениті правила вирішення колізій за принципами закону вищої сили (lex superior), закону, прийнятого пізніше (lex posterior) та спеціального закону (lex specialis).

Lex superior. Хоча принцип вирішення юридичних колізій, виходячи із юридичної сили джерел права (ієрархічний принцип), є загальновизнаним, і у більшості випадків можна встановити співвідношення за юридичною силою між різними видами правових джерел, побудова універсальної, абстрактної ієрархії джерел права є неможливою. Це обумовлено наявністю актів, що не співвідносяться за юридичною силою, наявністю т.зв. виключних компетенцій, ситуаціями, коли співвідношення між різними видами правових джерел може бути різним в залежності від кола врегульованих відносин.

NB. Так, на перший погляд очевидно, що закон має вищу юридичну силу, ніж указ Президента. Проте помилковим є поширене уявлення про те, що законом в принципі може бути вирішене будь-яке питання, врегульовані будь-які відносин. Зокр., суперечить КУ існуюча повальна практика законодавчого визначення повноважень «центральних органів виконавчої влади у сфері …». Така практика суперечить п.15 ч.1 ст.106 КУ, обмежуючи виключне право Президента вибудовувати систему центральних органів виконавчої влади. І якщо указом Президента повноваження певного органу будуть визначені не у відповідності з якимось законом, перевагу матиме саме указ Президента.

Дана ситуація є прикладом «виключних компетенцій», наявність яких унеможливлює побудову універсальної, абстрактної ієрархії джерел права.

 

У разі створення універсальна ієрархія джерел права була надзвичайно складною, містила б величезну кількість винятків та застережень, що зробило б її непридатною для використання. З огляду на це питання про співвідношення двох різних актів за юридичною силою слід вирішувати у кожному конкретному випадку, враховуючи сферу відносин, що регулюються.

Lex posterior. Існування принципу «більш пізнього акту» випливає із самої наявності правотворчих повноважень. Напр., надання Верховній Раді України Конституцією повноваження видавати закони з необхідністю ж означає, що Верховна Рада України може ці закони змінити чи то прямо, чи то опосередковано, прийнявши новий закон з того ж питання без скасування попереднього закону.

Принцип вирішення колізій за правилом «більш пізнього акту» слід застосовувати, виходячи із дати ухвалення акту (а не набрання ним юридичної сили або набрання чинності), оскільки саме на момент ухвалення акту остаточно формується його зміст відповідно до умов, що склалися у суспільстві.

Із загального темпорального правила можуть встановлюватися винятки. Одним із таких винятків є конституційна заборона на звуження обсягу існуючих прав (ст.22 КУ).

Lex specialis. Змістовний принцип вирішення колізій (правило «спеціального закону», «спеціальної норми») є нічим іншим, як проявом необхідності тлумачення права як системи. При такому тлумаченні зазвичай при колізії перевага буде надаватися спеціальній нормі (припису), оскільки при його формулюванні законодавець в більшості випадків враховує якісь особливі обставини, не враховані при викладенні загальної норми (припису). Втім, обовязку застосування спеціальної норми (припису) немає. Тому т.зв. змістовний принцип вирішення колізій це не принцип у суворому розумінні, не правило поведінки, а, скоріше, статистична закономірність.

Змістовний принцип передбачає порівняння норм (приписів), а не нормативно-правових актів. Крім того, для цілей вирішення колізії «спеціальною» слід вважати лише таку норму (припис), правила якої враховують якусь особливу обставину, не враховану при формулюванні загальної норми (припису). Не може бути достатньою для визнання норми «спеціальною» сама лише її вужча сфера дії.

Колізію між загальною та спеціальною нормою слід відрізняти від колізії «звичайної норми» та правового принципу. Правові принципи, незважаючи на свій більш загальний характер, мають перевагу над іншими нормами.

Взаємна ієрархія принципів вирішення колізій. Ієрархічний принцип вирішення колізій у правовому регулюванні земельних відносин (lex superior) має безумовну перевагу над іншими колізійними принципами. Водночас, заздалегідь визначена ієрархія між темпоральним та змістовним принципами вирішення земельно-правових колізій відсутня. Слід виходити із того, що законодавець може скасувати новою загальною нормою попередню спеціальну, але не завжди це робить. Тому в кожному випадку збігу темпоральної та змістовної колізій засобами тлумачення необхідно зясовувати уявну волю «абстрактного законодавця», яка краще «вписується» в існуючу систему правового регулювання, краще відповідає існуючим потребам суспільства, або ж, якщо зміст такої волі визначити не вдасться, керуватися відомою ще давнім римлянам максимою «ubi jus incertum, ibi jus nullum» (лат. «якщо закон неясний, закону немає»).

 

 

 


 

1 Лилак Д. Колізія і конкуренція законів // Право України. 2001. - №4. С.18.

2 Вступ до теорії правових систем / За заг. ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко: Монографія. К.: Видавництво «Юридична думка», 2006. С.264.